Що таке DIN-рейка та які модулі на неї встановлюють

DIN-рейка — це металева планка спеціального профілю, на яку кріпиться все начиння електрощита: автомати, УЗО, контактори, клеми і решта модульного обладнання. Без неї сучасний щит просто не зібрати — хіба що на гвинтах кожен апарат окремо прикручувати, як робили років сорок тому. Назва пішла від німецького інституту стандартизації DIN (Deutsches Institut für Normung), який і затвердив розміри цього профілю ще в минулому столітті. З того часу форма практично не змінювалась — і це добре, бо завдяки єдиному стандарту будь-який автомат від будь-якого виробника сяде на рейку без танців з бубном.

Виглядає рейка як тонка смуга з характерним хвилястим перерізом — щось на кшталт капелюшка з полями, якщо дивитися збоку. Саме ця форма дозволяє модулям чіплятися клацаючим фіксатором і триматися міцно, без люфту.

Основні типи DIN-рейок

Найпоширеніша — рейка типу TS35 (або G-профіль), шириною 35 мм. Саме під неї розраховане 99% побутового і промислового обладнання — автоматичні вимикачі, УЗО, дифавтомати, контактори. Якщо ви купуєте щит для квартири чи приватного будинку, майже гарантовано там стоятиме саме TS35.

Є ще кілька менш ходових варіантів:

G-профіль (32 мм) — застарілий тип, зустрічається в старих щитах, зараз практично не використовується;
F-профіль (15 мм) — вузька рейка для дрібних клемників і компактних реле, часто в приладових панелях;
C-профіль — має інший переріз, майже U-подібний, використовується в спеціалізованому обладнанні, побутовому електрику з нею стикатися доводиться рідко.

До речі, рейку TS35 теж поділяють на дві товщини металу — 1 мм і 1,5 мм. Друга міцніша і не прогинається, якщо на неї повісити важкий блок автоматів чи контактор із запасом потужності. Для щитів, де планується встановлювати важке обладнання, краще брати саме товстішу — дешева тонка рейка з часом провисає, і автомати починають “гуляти”.

Які модулі ставлять на DIN-рейку

Тут перелік досить широкий, і майже все, що є в сучасному електрощиті — модульне, тобто розраховане саме на кріплення до рейки.

Автоматичні вимикачі. Найпоширеніший мешканець рейки. Захищають лінію від перевантаження і короткого замикання. Ширина стандартного однополюсного автомата — приблизно 17,5 мм (одна “модуль-одиниця”), тому в характеристиках щитів завжди вказують кількість модулів, а не сантиметри.

УЗО (пристрій захисного відключення). Стоїть поруч з автоматами, реагує на витік струму — рятує від ураження, якщо, скажімо, пробило ізоляцію в пральній машині. Двополюсне УЗО займає вже 2 модулі.

Дифавтомати. По суті — автомат і УЗО в одному корпусі. Економлять місце на рейці, хоча коштують дорожче за пару окремих апаратів.

Контактори. Електромагнітні реле для комутації потужних навантажень — освітлення під’їздів, групи розеток, теплі підлоги. Керуються дистанційно, вручну апарат не клацають.

Реле напруги. Захищають техніку від перекосів фаз і стрибків напруги в мережі. Штука вкрай актуальна для приватного сектору, де перепади 140-260В — не рідкість, особливо на околицях чи в селах з давніми лініями. Ставиться на рейку одразу після ввідного автомата.

Стабілізатори (модульного типу). Не всі стабілізатори модульні — багато з них окремі корпусні пристрої, що стоять поруч зі щитом. Але є й компактні DIN-версії для локальної стабілізації окремих ліній.

Реле часу (таймери) і фотореле. Керують освітленням за розкладом чи за рівнем освітленості — типова історія для вуличного освітлення, під’їздів, вітрин.

Пускачі та реле проміжні. Використовуються в схемах автоматики, вентиляції, керуванні насосами.

Клемні колодки. Не апарат у класичному розумінні, але теж модульний елемент — служить для розведення і з’єднання проводів усередині щита. Без клем щит перетворюється на хаос із скруток.

Індикатори наявності напруги, лічильники електроенергії (деякі моделі), модульні розетки — теж часто виконані в DIN-форматі, особливо в промислових шафах.

Якщо узагальнити — практично будь-яке обладнання, яке монтується всередині щита, а не назовні (як-от розетки чи вимикачі на стіні), спроєктоване під DIN-рейку. Виробники давно домовились про єдиний стандарт кріплення, тому змішувати бренди в одному щиті — цілком нормальна практика. Автомат Schneider спокійно сусідить з УЗО ABB чи контактором Eaton.

Скільки модулів потрібно для щита

Це питання виникає ще на етапі проєктування, коли треба вибрати корпус щита. Рахується просто: беремо кількість груп (освітлення, розетки, кухня, бойлер тощо), додаємо ввідний автомат, УЗО загальне і на кожну групу окремо, якщо потрібно.

Для звичайної однокімнатної квартири виходить приблизно 8-12 модулів. Для будинку з бойлером, теплою підлогою і кількома групами розеток — уже 24-36 модулів, а то й більше. Практика показує: краще брати щит із запасом хоча б на 20-30% модулів більше розрахованого — бо рано чи пізно захочеться додати ще одну лінію, поставити реле напруги чи виділити окрему групу під кондиціонер.

Щити продаються стандартними рядами — на 12, 18, 24, 36 модулів. Якщо в одному ряду не вміщається все обладнання, беруть щит на два-три ряди, кожен зі своєю рейкою.

Монтаж рейки: кілька практичних моментів

Рейку кріплять до задньої стінки щита на спеціальні стійки чи безпосередньо шурупами, залежно від конструкції корпусу. Довжину відрізають ножицями по металу або болгаркою — головне зробити рівний зріз, бо на кривій рейці автомати сідають нерівно і фіксатори не завжди клацають як слід.

Важливий нюанс — рейку варто заземлити, якщо на неї встановлюються металеві корпуси обладнання, хоча в більшості сучасних апаратів корпус пластиковий і це не критично. Але в промислових щитах, де стоять реле й контактори з металевим кріпленням, заземлення рейки — обов’язкова вимога безпеки.

Ще один момент, про який часто забувають початківці: між модулями на рейці не залишають зазорів “про запас” безсистемно. Автомати ставлять впритул один до одного, інакше фіксатор через рейку не тримається жорстко і апарат з часом просто випадає при вібрації чи механічному впливі на щит.

Якщо рейка вже заповнена, а місце потрібне — тут або міняють щит на більший корпус, або переглядають схему і об’єднують деякі групи, звільняючи модулі. Розширювати саму рейку “на глаз” підручними засобами — погана ідея, це вже питання безпеки всієї електроустановки.

—

DIN-рейка — річ настільки буденна, що про неї згадують тільки коли щось не влазить у щит або обладнання раптом не підходить за шириною профілю. Але саме вона тримає на собі всю логіку сучасного електрощита: стандартизація дозволяє комбінувати апарати різних виробників, легко міняти несправний елемент і нарощувати систему без переробки всієї конструкції. Розібратися з типами рейок і модулів раз — і потім жодних питань при виборі щита чи плануванні розводки вже не виникає.