Двоклавішний вимикач ставлять там, де одна група світильників розбита на дві частини — наприклад, люстра на кухні з двома рядами лампочок, або коридор і санвузол, які зручно вмикати з одного місця. Принцип роботи простий: на вимикач заходить один провід фази, а виходять два — кожен на свою клавішу і свою групу освітлення. Ніякої магії, звичайна комутація, яку реально зробити самому за годину-півтори, якщо розібратися в схемі.
Чим двоклавішний відрізняється від звичайного
У одноклавішному вимикачі все елементарно: фаза заходить, фаза виходить, одне коло. У двоклавішному ж усередині корпусу два незалежні контактні механізми, об’єднані спільним входом. Тобто фаза приходить одна, а розходиться на дві клавіші окремо. Кожна клавіша керує своєю ділянкою — своєю лампою, групою лампочок або навіть окремою кімнатою, якщо хтось так спроектував проводку.
Зверху на клеммній колодці вимикача зазвичай є маркування: один контакт під вхідну фазу (часто підписаний L або просто окремо розташований), і два контакти під вихідні проводи на світильники. У дешевих китайських моделях маркування може бути відсутнє взагалі, тоді орієнтуються на розташування контактів — вхідний зазвичай окремо, а два вихідні поруч.
Що знадобиться з інструментів і матеріалів
Перед тим як лізти в стіну, варто зібрати все необхідне, щоб потім не бігати за викруткою в сусідню кімнату з розкритим підрозетником.
- Індикаторна викрутка або мультиметр — перевірити відсутність напруги
- Сам вимикач двоклавішний (краще брати з механізмом, розрахованим хоча б на 10А)
- Викрутка плоска і хрестова
- Бокорізи або стриппер для зачистки проводів
- Ізолента чи термоусадка
- Рівень, якщо монтуєте рамку і потрібна рівна установка
Щодо самого вимикача — не варто економити на механізмі. Різниця між нормальним Schneider Electric чи Legrand і безіменним аналогом за 40 гривень відчувається вже через рік-два: клавіші розхитуються, контакти підгорають, з’являється характерний тріск при перемиканні. Для кухні чи ванної краще брати з ступенем захисту IP44.
Схема підключення двоклавішного вимикача
Стандартна схема виглядає так: від щитка йде кабель до розподільної коробки, там фаза розводиться далі — на вимикач і одразу ж нуль з фазою йдуть на світильники (хоча тут нюанс, про нього нижче). До вимикача заходить лише фаза, ноль до вимикача взагалі не підводиться — це важливо запам’ятати, бо новачки часто плутають і намагаються завести туди ноль “про всяк випадок”.
Порядок такий:
- Від автомата в щитку фаза йде в розподільну коробку.
- З коробки один провід (фаза) заходить на вхідний контакт вимикача.
- Два вихідні контакти вимикача з’єднуються двома окремими проводами з двома групами світильників.
- Нуль з коробки йде напряму на світильники, минаючи вимикач.
- Заземлення (якщо є) теж підключається напряму, вимикача не торкається.
У розподільній коробці зазвичай і відбувається вся плутанина, бо там сходяться кабелі з кількох напрямків — від щитка, до вимикача, до кожної лампи. Тому перед монтажем не завадить накидати на папері хоча б приблизну схему з’єднань, підписавши, який провід куди йде.
Покрокове підключення
Спочатку — знеструмлення. Вимикаєте автомат у щитку, який відповідає за це коло, і обов’язково перевіряєте індикаторною викруткою, що напруги в підрозетнику немає. Це не формальність, люди й досі отримують удар струмом через “та я ж вимкнув автомат” — а виявляється, переплутали автомат або в щитку немаркований бардак.
Далі розкриваєте підрозетник, дістаєте старий вимикач (якщо це заміна) або заводите проводи в новий підрозетник, встановлений у стіні. Проводи зачищаєте приблизно на 10-12 мм — рівно стільки, щоб влізло в клемну колодку, але без оголеної міді, що стирчить назовні.
Вхідний провід фази (той, що йде від автомата через розподільну коробку) підключаєте до окремого контакту на вимикачі — зазвичай він позначений або розташований трохи осторонь від двох інших. Два вихідних проводи, які підуть на світильники, підключаєте до двох сусідніх контактів — кожен до своєї клавіші.
Якщо колодки затискні (гвинтові) — затягуєте гвинт до впору, але без фанатизму, щоб не зірвати різьбу. Якщо клемники самозатискні (WAGO-подібні або вбудовані в сам вимикач) — просто вставляєте зачищений провід до клацання чи упору.
Після підключення механізм акуратно заштовхується в підрозетник, вирівнюється по рівню, притискається розпірними лапками або гвинтами до країв коробки. Зверху накручується декоративна рамка і клавіші.
Останній крок — увімкнути автомат і перевірити роботу обох клавіш. Якщо одна лампа не загорається — найчастіше проблема або в самій лампочці, або переплутані проводи в розподільній коробці.
Підключення через прохідну схему (з двох місць)
Окрема історія — коли треба керувати світлом з двох точок, наприклад, у довгому коридорі: увімкнув біля входу, вимкнув у кінці. Тут використовують не просто двоклавішний, а два прохідних вимикачі (по одній або дві клавіші кожен, залежно від задачі). Схема складніша — між вимикачами тягнуться два додаткові проводи, так звані “прохідні” жили, а не просто фаза й вихід.
Для двоклавішного варіанту з двох місць по суті потрібно чотири прохідні вимикачі або спеціальні двоклавішні прохідні моделі — вони трапляються рідше і коштують дорожче. У побутовій практиці частіше зустрічається простіша схема: два окремі одноклавішні прохідні вимикачі паралельно, кожен на свою групу освітлення. Так і монтувати простіше, і замінити в разі поломки — теж.
Типові помилки при монтажі
Найчастіше люди наступають на одні й ті самі граблі:
- Плутають фазу і нуль, заводячи нуль на вимикач — світло або не працює, або й гірше, з’являється небезпечна ситуація, коли лампа “фазується” навіть у вимкненому стані.
- Не перевіряють відсутність напруги перед роботою — і потім дивуються удару струмом.
- Погано затягують клемники — контакт з часом підгорає, з’являється запах паленої пластмаси, іноді клавіша просто перестає реагувати.
- Плутають місцями два вихідні проводи між собою — не критично, просто клавіші будуть керувати не тими лампами, які очікувалось, доведеться переставляти.
- Встановлюють вимикач в вологих приміщеннях без відповідного класу захисту — і за рік-два контакти окислюються.
Ще один момент, про який часто забувають — переріз проводу. Для освітлювальних груп зазвичай достатньо кабелю 1,5 мм², але якщо через вимикач планується підключати ще й потужне навантаження (що взагалі-то неправильно, вимикачі не для цього), варто перевірити відповідність перерізу струму механізму.
Коротко
Двоклавішний вимикач — річ не складніша за звичайний, головне не плутати вхідну фазу з вихідними проводами і завжди знеструмлювати лінію перед роботою. Якщо схема в розподільній коробці зрозуміла і проводи промарковані хоча б умовно, монтаж займає не більше години. А коли треба керувати світлом з кількох точок — це вже інша історія, там знадобляться прохідні вимикачі і трохи більше проводів, зате й зручності більше, особливо в довгих коридорах чи на сходах.